Молодим українським поетом
Був на ярмарку слави і я.
Шапку в землю і хвіст пістолетом!
Починалась епоха моя…

     Верховна Рада України проголосила 2023-й – роком Дмитра Креміня. До 70-річного ювілею письменника у «Великолазівський ліцей» проведено низку заходів:

- бесіди, години спілкування, присвячені творчій і культурно-мистецькій діяльності Дмитра Креміня (7-11 класи, класні керівники)

- віртуальна бібліотека-екскурсійний тур у творчість Дмитра Креміня (9-А,Б класи)

     Доля відміряла йому небагато – 65 років, але прожив він їх сповна, на всю глибину поетичного та публіцистичного хисту, ставши символом єдиної, не пошматованої України. Бо ж митець поєднав і в творчості, і в житті два такі несхожі українські регіони – Закарпаття та Миколаївщину. Постать Креміня стала ще одним виявом соборності української душі, коли талант із Верховини не тільки прижився у степовому Причорномор’ї, а й став його поетичним уособленням.

     Неймовірно обдарований хлопчина зі звичайної верховинської родини вчився в Ужгородській школі-інтернаті, де ходив у казенному вбранні, чудово малював, писав легко і несподівано; як свій, входив у коло ужгородської богеми, закохувався і закохував у себе молодих філологинь, мав сміливість заявляти викладачам, що в радянській літературі нема чого досліджувати, навіть хвалитися самвидавами власних модерністських спроб. Певна річ, що таке не пробачалося у ті церберські часи. Вірші та картини митця, знайдені службами КГБ під час обшуків, були «буржуазні» і підпадали вже під кримінальну статтю. Дмитра Креміня затримали, і над юним обдаруванням нависла реальна загроза понівеченого життя із «вовчим білетом». На щастя, окрім атак ідеологічних функціонерів, за відкритого і доброзичливого юнака заступилося чимало мудрих людей, починаючи від ректора Ужгородського університету, доцента кафедри літератури, проректора аж до однокурсників. Згодом у листі до доцента кафедри літератури Юрія Туряниці вже визнаний поет та Шевченківський лауреат Дмитро Кремінь подякує «за давні благодіяння, за підтримку, без якої б не вистояв, просто фізично не вижив, а до тих днів 1974–1975 років тяжко повертатися ще й тепер».

     Та доля закинула талановитого закарпатця на Миколаївщину. Дмитро Кремінь – поет найвищої проби, який вписував тутешній край протяжністю в кілька тисячоліть – від античності до сьогодення – в український культурний простір. Нам ще належить по-новому прочитати не тільки його поезії, що звучать так природно, мов написані одним доторком пера, без жодних правок. Адже Кремінь – це не тільки відсторонений споглядач прекрасного, а й зболене серце, глибокий осмислювач, який дивував образністю вислову та метафоричністю текстів, де перепліталася історія та сучасність.