Історія школи

Сучасний вигляд школи в селі Великі Лази

За чехословацького і мадярського режимів, за твердженням Івана Фекети, кандидата філологічних наук, який довгий час працював завучем Великолазівської середньої школи, у селі була восьмикласна народна школа.

В переказах тутешніх старожилів у Великих Лазах шанобливо збережені в пам’яті прізвища таких високодуховних педагогів як Лутак, Теслович, Касанацька та ін. У «Земледельськім календарі» за 1936 рік зафіксовано, що у Великих Лазах вчителював Іван Лавришин та Ірина Попова.

З приходом радянської влади восьмикласна народна школа була перетворена у семирічку. Директором тієї народної школи працював талановитий інтелігент Степан Бесермені, людина високої культури, досвідчений педагог і палкий просвітянин. Це за його директорування школа з старої будівлі була переселена в чудовий палац – колишнє володіння графа Нандора Плотені.

При ньому семирічка за навчальним планом і якістю викладання прирівнювалася до колишньої горожанської школи. Основною причиною цього, на думку Івана Фекети, була відсутність залізничного та автобусного сполучень з містом Ужгородом – з одного боку, і велика прив’язаність батьків і дітей до сільського господарства – з другого. До радянської влади тільки два вихідці з села закінчили Ужгородську вчительську семінарію (Юрій Гаврилешко, Іван Січак).

Перед 1953 роком С. Бесермені, який не користався довірою радянських властей (бо колись керував організацією «Левенте »), переїхав у село Яворово Ужгородського району. Керувати школою після нього почав

(теж інтелігентний дорадянський педагог) Михайло Штефко, а згодом у зв’язку з реорганізацією Великолазівської семирічної школи в десятирічну (1953 рік), її директором був призначений М.Боклаг – випускник уже радянського Ужгородського державного університету. Педколектив почав поповнюватися новими кадрами з вищою і незакінченою вищою освітою, переважно за рахунок вихідців із-за меж Закарпаття.

У 1954 році у Великих Лазах було відкрито гуртожиток для учнів, які доїжджали на навчання сюди з віддалених сіл (Червоне, Великі Геївці, Ярок). До речі, в той час у школі працювало 26 учителів і було 319 учнів. Завучем тоді працював Іван Фекета. На цій посаді він, як сам згадує, намагався налаштувати педагогічний колектив на якісне піднесення навчально-матеріальної бази, методи і прийоми, що висвітлювалися в педагогічній періодиці.

Систематична робота над підвищенням фахового рівня кожного вчителя, поширення передового педагогічного досвіду й використання в процесі проведення уроків приносили відчутні плоди. Особливі успіхи у той період мала школа в організації учнівської художньої самодіяльності. Хоровий колектив та драматичний гурток школярів та вчителів V – X класів (художній керівник – Іван Фекета, до речі він теж керував і сільським хором) часто виступали на урочистих вечорах школи і перед населенням свого села, а також сусідніх сіл. Вони майже щорічно ставали переможцями районних і обласних оглядів.

У 1955 році відбувся перший випуск десятикласників Великолазівської школи. Уперше в історії села радянський атестат зрілості одержали 39 випускників. Більшість з них закінчили вищі та спеціальні середні заклади, працювали в системі народної освіти й різних галузях народного господарства нашої області та за її межами.

У подальші роки змінювалася інфраструктура школи, зростала кількість учнів і вчителів. Дирекція школи більше уваги приділяла активному зв’язку з сільським господарством. У цьому відношенні значних успіхів школа досягла за директорства Дмитра Демчилі (згодом кандидат педагогічних наук і доцент Ужгородського університету). З його ініціативи було відкрито шкільний музей, зразковою стала навчально-дослідна ділянка, поновлено кабінет біології, новими експонатами та видами фауни і флори пришкільний парк, закладений графом Плотені. Завдяки цим заходам і високому професійному рівню керівника, школа стала базовою обласного відділу народної освіти. Стилем роботи цього закладу (з питань методичного керівництва школи) цікавилися не тільки педагоги краю, але й гості з-за кордону. На основі практичного педагогічного досвіду Дмитро Демчиля написав кандидатську дисертацію «Передумови здійснення середньої освіти в сільській місцевості». Чимало з викладених у ній науково-обґрунтованих рекомендацій впроваджувалися в життя. Київською кіностудією був створений документальний фільм про досвід юних натуралістів школи «Квіти для всіх».

Крім денної загальноосвітньої школи в селі функціонувала й вечірня та заочна школи робітничої молоді – філіал Ужгородської вечірньої школи, якою завідував Юрій Шип, а потім Михайло Стегура та Марта Рачкулинець. У ньому (без відриву від виробництва) здобули восьмирічну та середню освіту десятки представників молоді та дорослих жителів села. Добрим словом згадують великолазівчани й колишнього директора даної школи, заслуженого вчителя України Петра Потушняка. Завдяки його організаторським здібностям у 1978 році було розпочато будівництво, прив’язане до садиби – маєтку графа Нандора Плотені – триповерхової середньої школи (завершено у 1983 році).

Посади директорів Великолазівської школи в певні періоди обіймали М.Я. Трикоз, В.І. Драгун, М.О. Косей, В.В. Крічфолуші, В.Я. Селюченко, І.С.Вовканич, Е.В. Самойлюк,Т.І. Дідура. Зараз школою керує колишня її випускниця В.С.Данко.

За 50 років, що минули від першого випуску, тут здобули середню освіту сотні юнаків і дівчат. Гордістю школи є Степан Чундак (доктор хімічних наук, професор, зав. кафедрою аналітичної хімії Ужгородського державного університету), Степан Ковач (кандидат хімічних наук УжДУ), Степан Дюрик (полковник у запасі, член загону космонавтів), Микола Романко (полковник у відставці).

Зараз в школі навчаються 386 учнів. Крім місцевих, тут здобувають освіту й учні з навколишніх сіл: Підгорб, Циганівці, Стрипа, Ярок, Глибоке, Довге Поле та Н. Солотвино, Холмець,Барвінок, Ужгород, яких навчають 45 педагогів.