У листопаді–грудні цього року виповнюється 100 років Другого Зимового походу Армії Української Народної Республіки – останньої спроби збройним шляхом повернути втрачену державність. Водночас Україна вшановує вояків Армії УНР, розстріляних біля містечка Базар.

Сто років тому, навесні 1921 року, Україна була захоплена, але не упокорена більшовиками. Українські сили готувалися до продовження боротьби, прагнули реваншу.

Другий Зимовий похід частин Армії УНР став останньою спробою українських національно-державних сил відкритим військовим шляхом утримати незалежність України в ході національно-визвольних змагань 1917—1921 рр.

Другому зимовому походу передував Перший, який закінчився невдало. А ідейним натхненником і організатором обох походів був Симон Петлюра – голова Директорії УНР, який з кількома тисячами Українського війська вимушено опинився за кордоном, але повноважень не склав. Якщо Перший похід  «стартував» із території України, то Другий – з території Польщі, на теренах якої, рятуючись від більшовиків, знайшли прихисток рештки Армії УНР. Там вони були інтерновані, тобто поміщені до спеціальних таборів. Але Симон Васильович продовжував плекати надію, що Україну все ж можна визволити від більшовиків, якщо підняти на її теренах повстання. «Визволимо Україну з російсько-більшовицького ярма» – таким було  життєве кредо Петлюри. Він  свято вірив, що перехід на терени України навіть нечисельного загону УНР автоматично спричинить всенародне антибільшовицьке повстання за будь-яких умов. Але селянство не підтримало повстанців, піддавшись на обіцянки більшовиків: на той час Ленін оголосив  так звану нову економічну політику – НЕП, пообіцявши селянам землю.   І багато хто з них повірив, що завдяки НЕПу заживуть заможно і щасливо. «Зажили»: голод, що незабаром почав лютувати по всій Україні, викосив кілька мільйонів українців, насамперед з-поміж селянства.   

Переконання Симона Петлюри та генерал-хорунжого Юрка Тютюнника, що в Україні визріла сприятлива ситуація для повстання, від самого початку прирекли учасників Другого зимового походу на загибель. Проте жоден із добровольців не відмовився від небезпечного рейду за незалежність України.

Сили були надто нерівними: в Україні радянський уряд встиг розмістити кількасоттисячне  червоноармійське військо. А повстанців було всього 2 тисячі. Що могли зробити  2 тисячі відчайдух проти 500-600 тисяч «червоних багнетів»?

В бою із радянськими військами Волинська  група Армії УНР під командуванням Ю. Тютюнника зазнала поразки. Загинуло понад 400 повстанців, 537 – опинилися в полоні, деякі вчинили самогубство. 359 полонених було засуджено до смертної кари і 22 листопада 1921 ростріляно.

Розстріли більшовики проводили  на околиці Базару, де заздалегідь викопали рови. Після страти селянам наказали присипати їх землею і під загрозою смерті заборонили ставити на цьому місці хрести чи насипати могилу.

Саме тут, під поліським селом Базаром і закінчилася Українська революція… І на теренах України на довгих 70 років запанував окупаційний російсько-більшовицький режим, який звів із білого світу мільйони українців.

З метою вшанування пам'яті про відвагу і сміливість учасників походу, їх патріотизм та нескорене бажання відродити державність у «Великолазівський ліцей» пройшли тематичні заходи.

Вчителем історії Вейкай О.І було проведено. тематичну бесіду на тему «100 років Другого Зимового походу Армії УНР (Листопадового рейду)», в ході якого обговорювались події осені 1921 р.

Також учням були продемонстровані дві документальні стрічки: «Похід у безсмертя» та «Собор на крові», які розповідають про Визвольні змагання (1917-1921 рр).