Світлі вікна рідного ліцею - 

наче очі  у світ широкий - 

проводжають і сумно плачуть,

бо останній дзвінок для них...

Школа все і про всіх тут бачить,

 і багато для кожного значить,

бо вона це дитинства острів,

наш священний в житті оберіг!

       Останній дзвоник – це чудова шкільна традиція, тепле родинне свято, яке не можна нічим замінити. Цього свята немає в жодному календарі. Воно буває лише раз у житті кожної людини, кожного з нас.

        Для більшої частини учнів це просто оповіщення про прихід літніх канікул. Майже всі, кому йти в ліцеї в другий, третій і наступний клас, радіють цьому довгоочікуваному дню.

        До цього свята готуються, його чекають, йому радіють… У час повномасштабної війни це свято для учнів, освітян та батьків набуває нового змісту. Кожен із нас вірить, що восени дітвора знову зможе повернутись до навчання, спілкуватись з однолітками та отримувати нові знання. 

        Особливим є свято для 11-класників: для них це дійсно «останній» дзвінок, який вони зустрічають у якості учнів. Далі – для них розпочинається зовсім інше життя… Доросле… Без ліцею…

         Отже, урочиста лінійка до Свята останнього дзвоника відшуміла. Вона була «лаконічною»  і за бажанням 11-класників, традиційною: з піснями, віршами, словами подяки від учнів вчителям. Лунали привітання і від директора ліцею Віри Данко, гостей свята, а 10-тикласники традиційно вручили випускникам традиційні дзвіночки та стрічки… Особливо зворушливим на святі був виступ випускників 9-х класів.

        Після урочистої частини усі присутні мали можливість споглядати флешмоб у виконанні 11-А та 11-Б класів. А далі пролунав такий зворушливий, довгоочікуваний останній дзвінок. Країна Знань перегортає ще одну сторінку нашого освітянського літопису. Над подвір’ям ліцею пролунало гучне, стоголосе «Ура! Канікули!».

        Завершився ще один навчальний рік.